Історія 😃 “Наша перемога”

Базове гасло чи правило табору, з яким ми крокуємо життям: «Дітей жаліти не можна». Влітку до табору прибула група хлопців з Дніпра та з першого дня почали вимагати вивезти їх до футбольного поля. Ок, зібрав команду та доставив на шкільний стадіон до сусіднього села. Парубки години три грали у футбол під мрячим дощиком. Сперечалися, гомоніли, забивали. Файно було.

Декілька разів я їм казав, що час закінчувати гру та сідати на автобус… не учували. О 12 я повідомив, що останній автобус вже вирушив, а наступний буде лише ввечері. Так, хлопці, це Прикарпаття, ніяк не Дніпро, автобуси ходять ось так)) Юнаки почали вимагати, щоб я телефоном викликав машину з табору. Відповідаю: «На жаль, машина наразі на закупівлях». Девіз табору пам’ятаєте?)). Для міської дитини перехід у 6-7 км пішки здається непереборним викликом. Отже, після нервових спроб погрожувати розправою, хлопці почали думи думати - аж голова загула.

Для початку знайшли навіс та розпалили багаття. Відігрілись, підсушились та остаточно звиклися з думкою про пішу прогулянку. Вирушили в дорогу. Підлітки намагалися зупинити хоч-якесь авто, але я позаду них показував  водіям знак не зупинятись. Не вдалося їм прискорити своє повернення. Дорогою, я тихенько навіював хлопцям думку, що вони дістануться табору героями. Мовляв, будете розповідати як ви горами додому добралися незважаючи на втому після гри. Усі будуть заздрити вам, переможцям!

До табору лишалося півтора кілометра коли врешті-решт зупинилася якась машина та шофер запропонував підвезти. Половина юрби радісно побігли до авто , але… у кожному колективі знайдеться головуючий, лідер, ватажок… Тихий та спокійний голос Семена зупинив щасливців, а його вислів згодом здобув крила. Він сказав водію, угамовуючи хлопців: «Дякую, ми самі. Рушайте. НЕ ТРЕБА КРАСТИ НАШУ ПЕРЕМОГУ!» Промовив це спокійно, впевнено… Я стояв позаду змоклий, втомлений (такий самий міський молодик, який не звик до кілометрів) і думав: «Круто, що мені вдалося переконати хлопців подолати себе» :)

P. S. Про всяк випадок вирішив додати, щоб ви не подумали, що я лише з чужими дітьми так чиню. Серед цих футболістів був мій син 🙂

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________

© ОлегВласенко

Розповідь заснована на реальних подіях, що трапилися з автором. Була занотована  у робочий час замість того, щоб дивитися за дітьми 😜