Історія 😃 “Зоряне небо або романтика для найменших”

Похід з найменшими мешканцями табору для нас, дорослих, скоріш прогулянка горами з постійно падаючими, шкідливими дітьми, що розповзаються по всіх напрямках. Вирушили з такими туристами, на 100% міськими дітлахами, на прогулянку з ночівлею у наметах. Вдень пройшли 3 км річкою, що спричинило бурхливий захват у малих та не менш бурхливі дзвінки від батьків. 😆

Ось довгоочікувана галявина для ночівлі. Збираємо ягоди та хмиз. Встановлюємо намети… здогадайтесь як це вдається діткам у 6-8 років)) Нарешті багаття палає, каша готується (після того, як казанок був двічі перекинутий в полум’я надмірно рухливими туристами). Повечеряли. Починається улюблена частина дорослих: пісні біля вогню, щирі бесіди, а моя маленька ватага… позалізали у спальники та полягали спати… о 9 вечора! Питаюся: «Малеча, ви чого вляглися?» «А що робити?» - відповідають мені. Отже, після недовгих суперечок витягаю їх з наметів прямо у спальних мішках, розкладаю навколо багаття обличчям до неба з наказом: УСІМ ДИВИТИСЯ ВГОРУ І МИЛУВАТИСЯ…

Перші п’ять хвилин усі тихенько лежать, а далі навіть в таких маленьких людях прокидаються романтики. Зірки… Що вони тільки в них не відкривали… дракони, котики, автомобілі. Дехто навіть стверджував, що бачив космічні кораблі)). Приблизно опівночі ми разом з карпатською прохолодою ледь розігнали це товариство спати по наметах. Лягаєш поміж ними (так тепліше, це досвід 😆) та засинаєш під шепіт: «А ти бачив… а пам’ятаєш… а давай завтра ще раз подивимось… хочу для матусі світлину зробити…». Та розумієш, щеплення романтики усе ж засвоїлось організмом.

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________

© Олег Власенко

Розповідь заснована на реальних подіях, що трапилися з автором. Була занотована  у робочий час замість того, щоб дивитися за дітьми 😜